 Для початку знайомства з Іриною Бернацькою завітаємо в Королівство трьох кольорів. Цієї країни немає на географічній карті, але вона посідає
особливе місце в серцях школяриків, яким пощастило відвідати однойменну виставу лялькового театру інвалідів "Добробут і злагода", під керівництвом Константина Богатиренко. Цей театр особливий не тільки тому, що його колектив представлений інвалідами різних нозологій, родзинкою театру
являється репертуар, який має навчально-просвітницький напрям, тому театр запрошують в школи і дитячі садки, які намагаються доповнити традиційні форми навчання і виховання маленьких громадян незвичайними театралізованими уроками-спектаклями. Можливо, нашій педагогічній науці слід більш уважно придивитись до застосування театрального дійства в навчанні і не обмежувати його артистичними здібностями педагогів при проведенні звичайних уроків. Діяльність театру "Добробут і злагода" - це повчальні уроки не тільки для маленьких учнів - це наочний посібник для
керівників організацій інвалідів по трудовлаштуванню і організації праці людей с особливими потребами і артистичними здібностями в умовах ринкової економіки., адже театр, не маючи власного приміщення і державної підтримки не тільки оплачує працю акторів-інвалідів, а кожного року має можливість виділяти 10-12 тисяч гривен для допомоги школам-інтернатам і дитячим будинкам. Всі вистави для навчальних
закладів, де опановують науку діти-інваліди і сироти благодійні і безкоштовні. Таку увагу до спеціалізованих навчальних закладів можна пояснити тим, що директор театру Константин Богатиренко сам навчався в Київській школі-інтернаті для слабозорих дітей №4 і пізнав нелегке інтернатовське життя-буття не з чужих розповідей, а на своєму особистому досвіді. Звичайно, функціонування театру в наших нелегких економічних
реаліях неможлива без підприємницьких і режисерських талантів Константина Богатиренка, творчих здібностей акторів театру. які мужньо переборюють труднощі нелегкого гастрольного життя і обмежень викликаних інвалідністю. Не всі здатні витримати ці труднощі, тому колектив театру знаходиться в постійному пошуку нових акторів. Якщо хочете працювати в театрі, живете в Києві, маєте артистичні здібності, і вважаєте, що ваш стан здоров'я дозволяє працювати в театрі напишіть про себе на
електронну адресу edelveis2007 at ukr.net
Незряча актриса Ірина Бернацька не може керувати переміщенням
ляльок, але вона має необхідні артистичні здібності для того щоб одночасно
озвучувати репліки декількох дійових осіб вистави, при цьому глядачі навіть
і не підозрюють про те, що частина ляльок говорить голосом однієї
людини. .
Ірина не тільки хороша актриса, вона автор найбільш популярної вистави театру "Королівство трьох кольорів". Ця вистава переносить юних глядачів у казкову країну де заборонені світлофори і дорожні знаки із-за примх правительки королеви Аварії, яка любить милуватись дорожніми катастрофами і аваріями. Сміливий хлопчик Сергійко на початку п'єси вважав, що правила дорожнього руху придумані дорослими для того, щоб
знущатись над беззахисними дітьми, а в кінці вистави зрозумів, що без них
неможливо зберегти життя і здоров'я, одержати безперешкодний доступ до
розваг і більш цікавих і безпечних пригод аніж автокастрофи. Разом з героєм п'єси до таких висновків поступово приходять і юні глядачі. Після завершення вистави вонизнають не тільки призначення трьох кольорів
світлофору, але й розуміються на багатьох дорожних знаках і правилах.
Милозвучність і красу голосу Ірини Бернацької могли оцінити не тільки
її знайомі і глядачі лялькового театру. Разом з авторськими піснями Ірини
цей чарівний голос звучав на на сцені санаторію. імені Наговіцина в
Євпаторії, а під час святкування річниці громадської організації "Обличчям
до істини" пісні Ірини пролунали в уславленому київському театрі імені
івана Франко. Голос і пісні Ірини полонили серця глядачів і жюрі конкурсу
жінок-інвалідів "Десняночка-2006", де вона здобула перше місце. На
конкурсі утосівської художньої самодіяльності 2006 року Ірина також була
першою в номінації "Авторська пісня". Співачка з задоволенням виступає у
всіх первинних організаціях УТОС, куди її запрошують.
Слід зазначити, що на відміну від театральної діяльності, сольні
концерти Ірини ніким не фінансуються і не підтримуються, вони майже ніяк
не вписуються в досить розвинуту систему підтримки художньої
самодіяльності Товариства сліпих, як і взагалі весь жанр авторської пісні.
Проявом недостатньої уваги до авторської пісні можна вважати Постанову
ЦП УТОС про результати конкурсу художньої самодіяльності в 2006 році,
там перераховані переможці всіх номінацій конкурсу, а тільки виконавці
авторської пісні чомусь залишилась забутими.
Як згадує одеський бард і директор клубу авторської пісні інвалдів
"Крест і роза" Олександр Медведєв на початку 90-х років минулого століття
відношення до авторської пісні в УТОС було набагато краще ніж тепер,
хоча і тоді не можна було назватий його ідеальним. Олександр добре
пам'ятає фестивалі авторської пісні які проводились в Боярці за підтримки
Центрального правління УТОС. Велику прихильність серед поціновувачів
авторської пісні з усієї України здобули аналогічні фестивалі в
Дніпропетровську, їх організовував директор Дніпропетровськог УПО
Леонід іванович Лежепеков разом з своїми помічниками
Сергієм Китом і Сергієм Кудріним. До речі, С.Кудрін також являється
автором і виконавцем власних пісень. Його твори разом з записами
Олександра Медведєва, інших незрячих бардів можна знайти в інтернеті в віртуальному місті Лібтовн На жаль, в інтернеті доступна лише маленька частинка щирої і неповторної
творчості, незрячих бардів, адже ентузіасти не мають можливості викласти в
інтернет всі скарби пісенної творчості, не знайдете ви кращих зразків
авторської пісні незрячих і в наших бібліотеках, незважаючи на те, що ці
пісні мають не меншу історичну і культурну цінність ніж книги, адже там
щирі і красиві почуття наших друзів і знайомих, які не спотворені
скороминущою модою і сучасною масовою культурою.
Дізнавшись, що Ірина Бернацька не одержала ніякої
матеріальноївинагороди за перемогу в конкурсі утосівської самодіяльності,
Олександр Медведєев пригадав, що на одному з перших фестивалів
авторської пісні у Дніпропетровську колишній журналіст "Променя"
Олександр Бітнер придбав приз для переможця за власні кошти, бо йому
було незручно, що київські гості приїхало на цей неофіційний фестиваль без
призів і нагород для переможців.
Повертаючись, в сьогодення запитую в Ірини про підтримку її
сольних концертів, яку надає первинанна організація УТОС Київського
УВП № 2, в якому вона стоїть на обліку. Ірина, маючи добру пам'ять не
може пригадати жодного випадку підтримки від свого рідного утосівського
осередку. Зате не задумуючись, вона з вдячністю згадала Ольгу Бойко
культорганізатора Київського УВП № 4, яка інформує співачку про всі
мистецькі заходи, в яких може взяти участь Ірина. Погодьтесь, що в наші
часи, коли багато незрячих безробітні або працють поза УТОСом вчасне
інформування про події в системі УТОС мають дуже велике значення. Саме
від Ольги Бойко Ірина дізналась про фестиваль "Десняночка" і конкурс
самодіяльності УТОС. Взагалі, на УВП 4 добре поставлена не тільки система
інформування незрячих, там залюбки підтримують і розвивають художню
самодіяльність. На це вказують схвальні відгуки незрячиї і багато фактів,
мене особливо вразив пункт колективного договору, згідно з яким кожний
член колективу, що одержав почесну грамоту на на будь-якому огляді чи
конкурсі художньої самодіяльності, отримує винагороду розміром 50
гривен.
Ірина виконує пісні, акомпонуючи собі на фортепіано. На деяких
сценічних майданчиках цей інструмент часто відсутній, в таких випадках не
обійтись без фонограми музичного супроводу. Ірина дуже вдячна Степану
радисту Будинку культури імені Я. Батюка Степану Чоклі і Анатолію
Родіонову радисту і активному учаснику самодіяльності УВП № 4за те що
на її прохання безкоштовно записували їй фонограми. Вона мріє навчитися
грати на гітарі, щоб її виступи не залежали від наявності фортепіано і
фонограм. Самодіяльні артисти з УВП №4 не мають подібних проблем, там
для них виділяються кошти для запису фонограм..
Важко перерахувати міста України в, яких побував ляльковий театр з
виставами Ірини Бернацької. Скрізь були теплі незабутні зустрі з глядачами,
але в серці Ірини найкрашими місцем залишаються Карпатські гори, де
живуть мужні сміливі люди, які ризикуючи життям можуть добратись до
тих місць де ростуть едельвейси. Цим квітам присвятила Ірина свою пісню
"Тоска по едельвейсам". Уважно, прослухавши її, ми зрозуміємо, що туга
за за едельвейсами немає ніякого зв'язку з бажанням отримати в подарунок
рідкісні квіти, давно занесені в Червону книгу, це сум за чистотою і красою
природи і людських стосунків, які уособлють в собі гірські квіти.
Едельвейси в інтерпретації Ірини - це справжні непідробні духовні цінності,
яких тах
мало в нашому житті, про які ми забуваємо в буденних клопотах і метушні,
які час занести до Червоної книги, але людство ще не вважає потрібним
створювати Червону книгу для рідкісних прекрасних людських якостей і їх
носіїв.
Пісні Ірини Бернацької, як і кращі зразки авторської пісні чимось
нагадують мені гірські квіти з красиво. романтичною назвою, які вільно
ростуть в недосжних місцях на вершинах людського духу. Хочеться
споіватись, що прекрасні квіти творчості не зів'януть , а ще пишніше
розквітнуть завдяки нашій увазі і підтримці
.
Словничок
УТОС - Українське товариство сліпих
УВП - учбово виробниче підприємство, місце де працють члени УТОС
Газета "Промінь" - друковане видання УТОС
| |
